Была война, голод, многие таскали с колхоза кто что мог.
Кто горсть зерна, кто кринку с молоком, или охапку сена.
Клавдия Н. тоже работала в колхозе, верила в Бога «когда Его не было»
Жила она без мужа, так как он умер от рационального колхозного труда, имела на руках трёх малолетних детей, но в колхозе всегда боялась что не - будь взять.
Как только не ругали её односельчане, ты не умеешь жить:- говорила соседка, которая спала с председателем, ела чистый хлеб и кормила своих детей.
Родственница Клавдии Н. тоже ругала её, что она ничего не брала в колхозе.
Прошли годы Клавдия Н. как читала библию, так и продолжала читать, стараясь соблюдать всё, что в ней написано от Бога.
Трое её детей тоже уверовали в Господа, хотя в своё время недоедали и тяжело работали.
Соседка, учившая жизни Клавдию Н. до старости продолжала пить спиртное, дочь её умерла пьяная, сын стал голубым, много пил и обижал мать. Дети от её дочери не пьют, но таких подлых людей трудно найти.
Родственница Клавдии Н. тоже учившая её жизни, купила дом под старость, продала его, был дефолт, её деньги стали копейками, повредилась умом, стала собирать деньги у церкви.
Бог в своё время всё расставляет на свои места, и тот, кого считали не умным для Господа, никогда не останется без награды от Него.
Содом опять сгорит!!! Поклоняющиеся изделиям попадут на суд Божий.
Прочитано 13178 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 1
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
