Папа, а откуда я взялся? - спросил Митя, потянув отца за рукав пиджака.
- Ты появился из маминого животика. Я же тебе уже говорил, - сказал папа, слегка отьехав от компьютерного стола, и взглянув на сына.
- Знаю, а в животик я как попал? - серьёзно спросил Митя, глядя на отца снизу вверх голубыми, похожими на пуговицы глазами.
- Ну.. папа на мгновение замялся, - в животик мамы ты попал... хм... из моего животика.
- Из твоего животика? - удивился Митя, - а там я как оказался?
- Как тебе сказать, сынок, -- папа запустил пятерню в густую шевелюру и уставился в потолок, - ты был маленькой клеточкой, которая во мне зрела, и которую я хотел подарить только самой любимой женщине - твоей маме. Ну и подарил, - слегка улыбнувшись закончил папа и, потрепав сына по золотистой макушке, притянул себя вместе со стулом обратно к компьютеру.
- А ты откуда взялся? - раздался звонкий митин голос через секунду после того как вновь застучали клавиши.
- От моего папы! - не отрывая взгляд от монитора ответил папа. - А он - от своего, - добавил он на всякий случай.
\
- Дедушка, а кто был первым папой?
- Каким первым папой? - удивился дедушка, отложив в сторону газету.
- Самым первым! - твёрдо сказал Митя, глядя пуговицами на дедушку, - Папа - это мой папа, ты - папин папа, а кто самый первый папа?
- Ах вот оно что! - улыбнулся дедушка и, так же как митин отец потрепал его по голове, - самый первый папа - это Бог. Он сотворил нас всех. И первого человека тоже Он сотворил.
- Но ведь Бог папа нам всем! - сказал Митя.
- Правильно, - согласился дедушка.
- Так кто мой папа? Папа или Бог? - продолжал спрашивать Митя.
Дедушка ненадолго задумался.
- Вот ты, Митя, знаешь, как ты появился? - спросил он терпеливо ожидавшего внука.
- Знаю!
- Вот как? И.. как же? - осторожно спросил дедушка.
- Я был клеточкой у папы в животе, а потом попал к маме в животик.
- Точно! - обрадовался дедушка. - А вот эту самую клеточку кто создал?
- Бог? - спросил Митя.
- Бог, - подтвердил дедушка, - поэтому Он - твой небесный Отец.
- Понятно, - ответил Митя и улыбнулся, - спасибо, дедушка!
Он взобрался старику на колени и чмокнул в морщинистую щёку.
- Ты очень понятно обьяснил. Можешь почистить мне морковку? Пожалуйста.
Дедушка поднялся с табуретки и тут Мите в голову пришёл ещё один вопрос.
- А кто папа Бога? - взволнованно спросил он.
- Никто, - ответил дедушка, выбирая морковку повкусней, - потому Он и Бог, что у Него нет папы.
- Как же так? - удивился Митя, - а ему не грустно без папы?
- Конечно нет! - дедушка открыл кран и сполоснув морковку вручил её внуку, - ведь у него есть ты!
Дедушка широко улыбнулся, сел на табуретку и снова придвинул к себе газету.
Митя пошёл в свою комнату, зажав морковку в руке.
- Бог, Ты не грусти, - сказал Митя, опустившись на колени и закрыва глаза, - я знаю, что у Тебя нет папы. Но зато у Тебя есть я!
- Я знаю, сынок, - сказал Бог, который, улыбаясь, смотрел на Митю с небес.
- Я Тебя не слышу, - ответил Митя, - но я у тебя всё равно есть! Ты ведь меня слышишь! Спасибо тебе за морковку! И дедушке, конечно, тоже спасибо!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Хороший рассказ. Думаю, понравится маленьким детям, да и большим детям тоже. Благословений:)
Вера Новая
2005-12-10 11:22:02
Невозможно обойти стороной и этот твой рассказ! Да, вероятнее всего, он подпадает в детскую возрастную категорию, но от этого он только интереснее!:) А смысл очень глубокий. Верю, Андрей, ты подаришь, по милости Божьей, и взрослым и детям еще не один рассказ!
Ирина
2005-12-16 14:50:42
Интересно!!!
Сказочник
2005-12-16 21:05:44
Очень симпатично!
Успехов!
Аня К
2006-06-24 15:11:38
понравилось:))
алла
2007-05-31 06:45:46
Замечательное произведение.Интересно,это просто из головы или был какой-то прототип маленького Мити...
Э.В.
2008-01-19 12:25:04
Великолепно, детям нужно говорить правду, как есть.Аминь. Да благословит Вас Господь.
Наталия
2008-02-02 19:32:23
Просто здорово! ))
Gabriel Hornet
2009-05-28 18:43:25
Хороший и добрый рассказ. Читаешь, и думаешь, что добрых людей в мире все-таки больше.
Татьяна
2011-11-21 17:02:49
замечательная история
Оля
2014-04-04 12:29:33
Спасибо большое за эту историю! Очень понравилась! Особенно трогателен - конец, детские молитвы так приятны сердцу!
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
